(Присвячено Федору Артищуку, який відійшов у вічність)
Двадцятого століття син,
У двадцять перше він заглянув.
Закінчив вахту. Встав з колін.
Почув, як анголи „Осанну”
Співають Господу. До себе
Його покликало враз небо.
І зношене стареньке тіло
Душі втримати не зуміло.
Земне тяжіння обірвалось,
Як перетягнута струна.
Душа з життям не попрощалась.
Ось ці вінки і ця труна -
То тільки символ переходу.
Хто зможе вічного природу,
Премудрість, Божі таємниці
Тим пояснити, хто в темниці
Тілесних, грішних форм закутий?
Ось смерть прийшла. І плоті пута
По Божій волі розірвала.
... І брата Федора – не стало.
З його відходом ціла ера
У вічність канула. Архіви
Навряд чи збережуть папери
Про труд важкий на Божій ниві.
І про пости. Про довгі ночі
Проведені в молитвах слізних,
Про те, як людям ніс пророчі
Слова. Як розбивав залізні
Гріха кайдани на колінах.
Як наставляв чужого сина,
Як свого. Подвизався щиро
За тих, що похитнулись в вірі.
І голосом своїм, від роду
Таким пісенним і спокійним,
Будив людей. Благоговійно
Святе Письмо читав народу.
Вінчав щасливі юні пари.
За немовлят молився Богу.
А щоб солдатські тверді нари
Ставали м’ягшими в дорогу
Давав напуття новобранцям.
Спішив і вдень, вночі, і вранці,
І ввечері до всіх недужих
Такий ось був він - небайдужим.
Таким залишиться навіки-
Святим і мудрим чоловіком-
У пам’яті свого народу.
Одним із патріархів роду.
Цей день – і біль і радість наша.
Як виграє, як сяє чаша
Молитв вогненних в світлі раю!
Як праведника там вітають!
Здійснилися про Царство мрії.
А в нас сльоза тремтить на вії-
Прощатись з дорогими гірко...
Гори, палай, надії зірко!
Нехай печаль не душить груди,
Бо зустріч буде.
Комментарий автора: Завтра, 16 грудня, в останню дорогу проведуть колишнього просвітера церкви міста Нововолинська, що на Волині, єпископа, а пізніше і почесного пастора однієї з церков міста Сакраменто, що у Каліфорнії.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Отцвела сирень в саду... - Николай Зимин Словно день один,промчалось лето
Розовым огнём на голубом.
Осень за окном,а мы ответа
Средь увядших роз всё не найдём.
Может потому,что мы,как розы,
Лепестками розовыми губ
Осенью не можем пить те росы,
Росы те,что к нам с небес текут?..
Поэзия : Материнская любовь. - Николай Агапьев Библия Исаия 49:15 Забудет ли женщина грудное дитя свое, чтобы не пожалеть сына чрева своего? но если бы и она забыла, то Я не забуду тебя.
